БЛЯ́КЛИЙ, а, е.
1. Який утратив свіжість; зів’ялий. Вітер жене стернею блякле перекотиполе (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 73).
2. Неяскравий; тьмяний, затьмарений. Хмари спливли за вершини Казбека і затьмарили місяць. Зникло блякле, тремтливе світло зірок (Собко, Кавказ, 1946, 121); Бляклий колір.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 204.