БО́ВТАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. Розмішувати рідину, струшуючи або колотячи її. — У цієї [Христі] кров — огонь! — бубонів Довбня, бовтаючи ложечкою чай (Мирний, III, 1954, 201); Господиня ретельно бовтала дерев’яною ложкою квашу в прикрашеному кривулькастим візерунком череп’янику (Чендей, Поєдинок, 1962, 189); // Приводити в стан неспокою; сколочувати [Олеся:] Дай мені одну вудочку.. [Влас:] Знов бовтатимете, усю рибу розполохаєте? (Кроп., II, 1958, 284); Він почав тупотіти і бовтати навколо воду (Донч., III, 1956, 226).
2. неперех., чим. Хлюпатися. Сиділи навпочіпки над струмком, бовтаючи руками у воді (Донч., III, 1956, 364).
3. неперех., чим. Махати, хитати туди й сюди. Летить [сотник] попід небесами: руками бовта, мов крилами (Кв.-Осн., II, 1956, 201); Володислав задоволене реготав,.. бовтав як тільки міг руками (Епік, Тв., 1958, 122); Данько, весело бовтаючи ногами, задер голову кудись у небо (Гончар, II, 1959, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 207.