БОГОБОЯ́ЩИЙ, а, е, заст., рідко. Те саме, що богобоязли́вий. Чоловік він добрий, богобоящий, не гордий (Н.-Лев., III, 1956, 9); Не помагали [проти чуми] й смиренні молитви, що не раз та й не два творили богобоящі люди (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 209.