БОГОВІДСТУ́ПНИЙ, а, е, заст. Який не визнає бога, зрікся віри в бога; безбожний. Тепер, коли той боговідступний брат сокиру зняв і над моєю головою.., не брат він мені! (Ле, Наливайко, 1957, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 209.