БОГОМО́ЛЕЦЬ, льця, ч., заст. Той, хто ходить на богомілля. Вона шукала його між богомольцями в лаврі (Н.-Лев., II, 1956, 245); Увійшовши через ворота на монастирське подвір’я, богомольці падали навколішки і так повзли через увесь двір до монастирського собору (Донч., III, 1956, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 209.