БОГОХУ́ЛЬНИК, а, ч., заст. Той, хто лає, зневажає бога і релігійні догмати. — Отруїли кляті [ченці] та потім і кажуть, що бог скарав богохульників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 210.