БОЖЕВО́ЛІТИ, ію, ієш, недок.
1. Ставати психічнохворим, божевільним. — Чи ти пак божеволієш, чи це в тебе новомодна символічна загранична мова! (Н.-Лев., IV, 1956, 262); "Невже те все видалось мені? А може, я божеволію?" заявилася раптом думка (Шиян, Баланда, 1957, 184).
2. перен. Чинити безумство, шаленіти. За сценою голосні крики юрби: "Слава!" [Івась:] Чуєте, як божеволіють люди? (Ірчан, І, 1958, 109); Суддя шпурнув свисток і побіг з поля. Глядачі божеволіли (Ю. Янов., І, 1958. 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 211.