БОЖЕВІ́ЛЛЯ, я, с.
1. Стан божевільного (в 1 знач.). [Люцій:] Ти доведеш мене до божевілля чи до гріха! (Л. Укр., II, 1951, 436); Нестямні очі його світилися божевіллям (Довж., І, 1958, 360).
2. розм. Нерозумний, нерозважний вчинок. Було в ньому в цю мить щось страшне, як у тих, що носять в собі падучу. Від такого справді можна ждати всякого божевілля (Гончар, Таврія.., 1957, 470).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 211.