БОЖЕВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Який має психічний розлад; психічнохворий. Тихович здригнувся, глянув на двір і стрівся очима з божевільним мош-Дімою (Коцюб., І, 1955, 230); Зійшов з помосту божевільний Лір (Рильський, І, 1946, 214); // у знач. ім. божеві́льний, ного, ч.; божеві́льна, ної, ж. Психічнохвора людина. Не знаю, Чи се шпиталь, чи дім для божевільних (Л. Укр., IV, 1954, 114); * У порівн. Як божевільна, вона [Параска] бігала по хаті, вибігала на двір, кричала, голосила, лаялась (Мирний, IV, 1955, 59); // Який виражає божевілля. Простоволоса, обірвана мати лізе на скелю, світить божевільними очима (Збан., Єдина, 1959, 141).
2. зневажл. Нерозсудливий, нерозважливий. — Ох, я дурна та божевільна! Забула зайти до шевця! (Кв.-Осн., II, 1956, 44); — Куди ти? Божевільний! Стій! Вернись! (Л. Укр., II, 1951, 209); Старого Йоселя я просто не пізнавав. Немов щез у ньому добрий, розсудливий і люблячий батько й зостався лише дражливий божевільний деспот (Хотк., І, 1966, 158); // Позбавлений розумного змісту (про вчинки, думки і т. ін.). Голова гаряча в дівчини, і в голові такі божевільні складалися плани (Головко, II, 1957, 172).
3. перен. Дуже великий, сильний, надмірний. Почне молитися [Параскіца] — і не може: якась сила душить за горло, проситься з грудей божевільним криком (Коцюб., І, 1955, 278); Поїзд летів божевільною скорістю (Коб., І, 1956, 457).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 211.