БОЖНИ́К, а́, ч., заст. Поличка з образами. Гафійка мусила нарізати з паперу нових козаків та квіток і обліпити ними стіни од божника аж до дверей (Коцюб., II, 1955, 30); — Іване, зніми ікону. — Іван поліз до божника і зняв (Гр., II, 1963, 408).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 212.