БОЙКО́Т, у, ч. Спосіб політичної та економічної боротьби, що полягає в повному припиненні стосунків з якою-небудь державою, організацією, установою або окремою особою. Пітер і Москва, майже всі більшовики були за бойкот III Думи.. (Ленін, 27, 1951, 10); // розм. Припинення стосунків з ким-небудь як міра покарання, знак протесту та ін. Жахливий бойкот і прокльони, якими братство загрожувало своєму свавільному членові, вмить оберталися на мильні бульбашки (Тулуб, Людолови, І, 1957, 203).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 212.