БО́ЛІСТЬ, і, ж., розм.
1. Хвороба, хворість. Гріх смертельний накликати на себе не тільки смерть, — і саму болість (Кв.-Осн., II, 1956, 23); На другий день трохи не все місто заговорило про Парасчину болість, — чого вона і від чого (Мирний, IV, 1955, 65); Знали його не лиш як чудового лікаря, що лічить рани і всякі болісті (Фр., VI, 1951, 37); Та в неї ж [дитини] після болісті кишечки тоненькі-тоненькі, як папір, а ти їй гречаник! (Донч., III, 1956, 7).
2. Відчуття болю, страждання; біль. В очах виявлявся переляк і важка болість душі (Н.-Лев., III, 1956, 394); Скрипуче перо казало, з якою болістю виливалась вона [думка] на білім папері… (Мирний, І, 1954, 319).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 214.