БОЛІ́ТИ1, ли́ть, недок.
1. у кого, рідше кому, розм., рідко кого, також без додатка. Давати відчуття фізичного болю (про яку-небудь частину тіла). Та болять ручки. Та болять ніжки, Та пшениченьку жнучи (Чуб., V, 1874, 270); Голова горить, і серденько кипить, і тіло болить (Вовчок, І, 1955, 353); — Чого ти, сину, став такий смутний? Чи в тебе що болить? (Н.-Лев., II, 1956, 314); В умілого бригадира руки не болять (Укр.. присл.., 1955, 359); Кого болять кості, той не думає в гості (Номис, 1864, № 11950); Дуже сумував і од того перший раз на Капрі боліла мені голова і груди (Коцюб., III, 1956, 334); Після бійки Семен лежав на соломі, і всі кості йому боліли (Л. Укр., III, 1952, 638); — А я кола хати такого мазання мала, що ще й досі болять мене, любко, руки й ноги (Коцюб., І, 1955, 51); // безос. Сухе тіло його ще дужче розгорялося; очі застилало заволокою; у висках — сіпало; у грудях — боліло-хрипіло (Мирний, І, 1954, 325); Він затискав зуби та кривився, щоб не стогнати, — так його боліло за кожним рухом десь під лопаткою (Коцюб., І, 1955, 359).
◊ Аж шку́ра боли́ть — про сильне відчуття голоду, великий апетит. — Вже од голоду аж шкура болить, — подумав Кайдаш (Н.-Лев., II, 1956, 268); — Їсти так захотілося — аж шкура болить, — казав він (Мирний, І, 1954, 333); Се́рце боли́ть; Душа́ боли́ть — про почуття великого жалю, туги, журби. Дітки плачуть, а в матері серце болить (Номис, 1864, № 9215); І серце жде чогось. Болить, болить, і плаче, і не спить. Мов негодована дитина (Шевч., II, 1953, 288).
2. кому, кого, перен. Завдавати страждання кому-небудь, мучити когось. Тяжко було б описати, як ті сльози боліли пані Шумінській (Кобр., Вибр., 1954, 16); Болить і йому кривда, що її чинить над посполитими шляхта (Панч, Гомон. Україна, 1954, 420); Промине, проплине. Наче лист по воді, Все, що в дні молоді Так боліло мене (Фр., XIII, 1954, 82); Але та зневага до найкращого її почуття боліла Раїсу (Коцюб., І, 1955, 329); // безос. [Руфін:] Ні, мене болить, що Римом зватись може така потвора… (Л. Укр., II, 1951, 507); О, Україно! Сонце волі! Від ран твоїх мене болить (Тич., II, 1957, 109).
БОЛІ́ТИ2, і́ю, і́єш, недок. Відчувати біль, переживати горе; страждати, мучитися. Кожен за себе думав, кожен за себе болів, мучився (Мирний, IV, 1955, 202); Даремно клопотав [суддя] свою голову, кидався і болів (Кобр., Вибр., 1954, 36); // за кого — що, розм. Хвилюватися, піклуватися за кого-, що-небудь; уболівати. Слово честі, Аміджан переконується, що цей мулла таки природно нервується, боліє за нього (Ле, Міжгір’я, 1953, 468); Він безумовно своя людина, що боліє за роботу завада (Собко, Любов, 1935, 41).
◊ Болі́ти се́рцем (душе́ю) — журитися, уболівати. Доки буду мучить душу І серцем боліти? (Шевч., І, 1951, 340); Вона думала про землю, за котру стільки боліла душею (Мирний, III, 1954, 52).
БОЛІ́ТИ3, і́ю, і́єш, недок., розм., рідко. Те саме, що хворі́ти. Вона не боліла, вона не страждала, а час від часу догоряла, мов свічечка (Кв.-Осн., II, 1956, 358); На другий рік по весіллю вмерла [Чайчиха]. Не дуже й боліла (Вовчок, І, 1955, 238); Солоха, правда, довго-довго кволіла, боліла, та таки вичуняла (Мирний, І, 1954, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 214 - 215.