БОРОЗНА́, и́, ж.
1. Довга, рівна заглибина в землі, проведена плугом. Вона знялася з місця й побігла борозною через город (Н.-Лев., III, 1956, 338); Мавка сіла в борозні над стернею і похилилась у смутній задумі (Л. Укр., III, 1952, 239); Воли парубчак спинив, виліз із борозни на обліг і стояв у лахмітті, — зразу видно, що наймит (Головко, II, 1957, 11); * Образно. Немовби в життю [житті] того чоловіка пройшла якась широка й глибока борозна, якою відорано його минуле від теперішнього (Фр., IV, 1950, 284); Ти, говорять, Хомо, вже академію соціалізму пройшов, а ми тільки за парту сідаємо! Ти он яку практику маєш за плечима, а ми ще тільки першу борозну йдемо! (Гончар, III, 1959, 324).
2. перен. Поздовжня заглибина в чому-небудь; зморшка, складка. Лице [Химине] жалібно кривиться, і сльози мимохіть котяться тими борознами, що поорало на виду довголітнє лихо (Коцюб., І, 1955, 88); Думи мужицькі провели борозни на чолі в кожного (Головко, І, 1957, 239).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 219.