БОРОНИ́ТИ1, оню́, о́ниш, недок.
1. перех. і без додатка. Обороняти, захищати кого-, що-небудь. — Мене од всіх ти боронив (Котл., І, 1952, 232); [Василь:] Закипіло тоді моє серце, запеклося: .. пішов боронити малосилих та неможних (Мирний, V, 1955, 107); Коли народ усім своїм життям Присягся діло праве боронити, Його ніяким не розбить громам І жодним океаном не залити! (Рильський, І, 1956, 231).
◊ Борони́ (боро́нь) бо́же!; Неха́й (хай) бог боро́нить! див. бог.
2. неперех. Не дозволяти, не давати робити що-небудь; забороняти. Собаки, ворони Гризуть шляхту, клюють очі; Ніхто не боронить (Шевч., І, 1951, 119); Засватав Павло Варку, пани не боронили, весілля одбулося (Вовчок, І, 1955, 167); Ніхто ніколи не боронив рибу ту ловити (Мирний, III, 1954, 308); [Лісовик:] Ось тута мають хижку будувати, — я й то не бороню, аби не брали сирого дерева (Л. Укр., III, 1952, 195); Рада б тобі ручку дати, Та боронить стара мати (Федьк., Буковина, 1950, 64); // чому, рідко. Перешкоджати, заважати. Вони [перші п’єси] краще задумані і краще виготовлені. А тепер — чи поспіх тому боронить, чи що друге.., тілько недостае того почування правди, що в перших бувало (Мирний, V, 1955, 385).
БОРОНИ́ТИ2, оню́, о́ниш, недок., перех., рідко. Те саме, що боронува́ти. Оре плугом, кіньми боронить (Чуб., V, 1874, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 220.