БУ́ЙНО. Присл. до бу́йний 2, 4. Тепер наче осіла [церква] — зовсім і не видно її з-за лип, що кругом так буйно розрослись (Мирний, III, 1954, 318); Щоб зерно зійшло, почало буйно зростати, воно повинно впасти на родючий грунт (Шовк., Інженери, 1956, 212); [Д. Жуан:] Чи маю я зложити вам під ноги свою так буйно викохану волю? (Л. Укр., III, 1952, 396); — Не даймо втекти, не даймо! — буйно гримів Хома (Гончар, III, 1959, 373); * Образно. Буйно розквітли всі духовні і матеріальні сили нашого народу (Колг. Укр., 2, 1954, 3).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 251.