БУРЛА́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до бурла́ка і бурла́к. Силу ж панів перебила Голота бурлацька, Та не хтіла в одно стати Старшина козацька (Укр.. думи.., 1955, 86); Художник працював, сидячи в самій сорочці навпроти вузького, загратованого вікна. Підтяжки, мов бурлацькі лямки, оперізували йому плечі (Гончар, І, 1954, 245); Перед його очима носилося господарське щастя: весела жінка, щебетливі дітки, своє господарство… ззаду визирала бурлацька, певольницька доля без ласки, без привіту, серед чужих, нерідних людей (Мирний, IV, 1955, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 260.