БУРМИ́ЛО, а, ч.
1. Жартівливе прозвисько ведмедя. Хотів [Данило] тим криком більше наполохати звіра [ведмедя]. Бурмило й справді заплигав, як кінь на галопі (Трубл., І, 1955, 157).
2. перен. Про неповоротку людину; тюхтій, вайло. От таким-то бурмилом у сільській роботі був і наш Іван Лінюх (Фр., III, 1950, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 260.