БУ́РЯ, і, ж.
1. Навальний вітер з дощем, грозою, а взимку — з снігом. Заревіла престрашенна буря, шумить під небесами (Кв.-Осн., II, 1956,413); В темний. вечір сиджу я в хатині. Буря грає на Чорному морі (Л. Укр., І, 1951, 67); Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Рильський, І, 1960, 86); * Образно. Воєнна буря закрутила. Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (Котл., I, 1952, 192); * У порівн. І в тітки й у небожа піднялись бурею шляхетська гордість (Н.-Лев., II, 1956, 71).
2. перен. Глибоке хвилювання. Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!.. (Сос., II, 1958, 141).
3. чого, перен. Дуже сильно, бурхливе виявлення почуттів. Буря оплесків розірвала тишу (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 14); — Друзі! Одне це слово, одне це — перекладене дівчиною — звертання викликало серед румунів бурю радості (Гончар, III, 1959, 129).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 262.