БІБ, бо́бу, ч.
1. Однорічна городня рослина, що має в стручках поживні плоди. Ці похилі спадисті гори.. засіяні житом, ячменем, вівсом, засаджені бобом та картоплею (Н.-Лев., IІ, 1956, 396); На Україні поширені найбільше такі зернобобові культури, як горох, вика.., кінські боби, пут (Колг. Укр., 5, 1961, 45).
2. Плоди цієї рослини. Вона [худоба] першою мусила скоштувати голубці, сливи, біб (Коцюб., II, 1955, 335); В сінях у мішку кукурудза, трохи бобів (Чаб., Балкан. весна, 1960, 18); Сухі боби мають 25 процентів перетравного білка (Наука.., 1, 1957, 11): * Образно. — Тупі [на барикадах] залізним бобом частують (Фр., VI, 1951, 338); * У порівн. — А в мене є перша картопелька, ще дрібна вона, як біб (Стельмах, I, 1962, 524).
3. Дрібний плід, стручок деяких городніх і польових культур з родини бобових. Ручне обривання бобів — найбільш трудомістке, робота при збиранні арахісу (Ол. та ефір. культ., 1956, 211).
◊ Зада́ти (вси́пати і т. ін.) бо́бу кому — побити когось. Задав бобу (Номис, 1864, № 4180); Всипали йому такого бобу, що пару днів нікуди не годин (Фр., IV, 1950, 87); Дадуть такого бобу, що й на печі не всидить і не влежить! (Стельмах, I, 1962, 572); На боба́х, перев. із сл. зоставатися, сидіти, зоставляти і т. ін. — без нічого, ні з чим. Де не взявся сивенький голубок та й зоставив на бобах наших горобчиків (Мирний, III, 1954, 273).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 172.