БІБЛІОМА́Н, а, ч. Людина, яка має надмірну пристрасть до книг, до збирання їх. Може купив її [книжку] той "лорд" або який інший бібліоман (Л. Укр., III, 1952, 742); — То я книжками так натовк свої валізи: я такий самий нещасний бібліоман, як і мій батько (Мас., Під небом.., 1961, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 173.