БІДА́ 1, и́, ж.
1. Нещаслива пригода, подія, що завдає кому-небудь страждання; нещастя, лихо. Млин меле — мука буде, язик меле — біда буде (Номис, 1864, № 1124); Кажуть люди: як одна біда йде, то й другу за собою веде (Вовчок, І, 1955, 4); * Бідою знов небо дихало. Ми в тьмі були (Сос., І, 1957, 444); // Несприятливі, важкі умови, труднощі, неприємності. Тільки що одчинили скриню, в мене в душі похололо: ото, думаю, знайдуть те дороге намисто, що подарував Грегор, то й буде біда (Н.-Лев., III, 1956, 277); До всіх моїх бід за останні часи прилучились іще громадські біди (Л. Укр., V, 1956, 185); Сплітав [кат].. добренні зашморги, — запас біди не чинить! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 161); // у знач. присудк. сл. Погано кому-небудь, лихо, нещастя з кимсь. Біда мені, усе слабую та й слабую (Коцюб., III, 1956, 311); Був собі горобець. І був би він нічого собі горобчик, та тільки біда, що дурненький він був (Л. Укр., III, 1952, 480).
◊ Біда́ гне див. гну́ти; Гну́тися в три біди́ — сильно гнутися, горбитися. Дідусь сивенький нам зустрівсь, Весь гнеться в три біди (Граб., Вибр., 1949, 246); На біду́ — на нещастя, на лихо. Хліб вийшов липкий.. На біду й борщ вийшов недобрий (Н.-Лев., II, 1956, 302); Не біда́ — нічого, не погано; дарма, байдуже. — Не біда, — поет відмовив, — Як ти й сам з дороги звернеш (Л. Укр., І, 1951, 365); В горах ми всі хрипіли .. Це не біда (Гончар, III, 1959, 170).
2. заст. Провина, шкода. Частенько між людьми буває — Один свою біду на другого звертає (Гл., Вибр., 1957, 134).
БІДА́2, и́, ж. Двоколісний однокінний візок на одну або дві особи. По дорозі їдуть бідою Михно з Притулою (Головко, І, 1957, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 176.