БІ́ЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до біли́ти. Дивлюся я, хатка невеличка, стіни не обмазані й не білені (Н.-Лев., II, 1956, 392); Був ти в сорочці тоді полотняній, Біленій сонцем і потом твоїм (Шпорта, Ти в серці.., 1954, 96); Підперли ганочок старий Дбайливо білені колони (Рильський, І, 1956, 366); // у знач. прикм. Понад 5 тисяч біленої целюлози цюрупинські целюлозники повинні дати вже в цьому.. році (Рад. Укр., 24.V 1962, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 180.