В’Ю́ЧНИЙ, а, е. Прикм. до в’юк. В’ючні перевезення;
* Образно. Життя моє було тягар В ’ючний, як у скотини! Я жив в кріпацтві у дітей, В кайданах у родини (Крим., Вибр., 1965, 128); // Признач. для перевезення в’юків. Плентався ззаду, через те, що в’ючний кінь обмежував рухи його (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 121); На полонину не так легко дістатися: до Гриневи можна машиною, підводами, а там і в’ючним транспортом доведеться (Колг. Укр., 9, 1956, 32).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 795.