В’ЯЗУ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що в’язки́й 1. Вода зійшла, і Гниле море оголилося дном, сивіє, покрите соляним нальотом, під яким застигла крута в’язуча багнюка (Гончар, Таврія.., 1957, 693); Між бур’янів по кручі він до води зеленої підповз, — під ним уже не грунт, а дно в’язуче (Мур., Багаття, 1940, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 798.