В’ЯЗЬ1, і, ж. 1. У будівництві — спосіб скріплювання дерев’яних частин будівлі врубуванням. Округлі вікна будівлі облямовані наличниками з півколонок, над якими в’яззю випинаються дугові фронтончики (Стельмах, Хліб.., 1959, 83).
2. бот. Те саме, що за́в’язь. Онисько знайшов аж десять стиглих кавунів, у котрих коло хвостика кучерява в’язь поприсихала (Н.-Лев., І, 1956, 503); Старий підходить до озера, на якому ворушаться надвечірні дукати сонця і перша в’язь молоденької, дрібної, мов просо, ряски (Стельмах, Хліб.., 1959, 434).
3. Вид старовинного декоративного письма, у якому окремі літери й слова зливаються в суцільний орнамент. Над дверима слов’янською в’яззю напис: "Українська книгарня" (Головко, II, 1957, 450); Дрібною арабською в’яззю, але ще не задавненим чорнилом було там написано: "Аллагу акбар" (Ле, Міжгір’я, 1953, 549).
В’ЯЗЬ2, я, ч. Прісноводна риба родини коропових.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 798.