ВАГО́МО. Присл. до ваго́мий. Це слово лягло вагомо, відчутно, і проти нього нічого не можна було заперечити (Собко, Стадіон, 1954, 201); Він любив висловлюватись коротко й вагомо, знаючи ціну влучному й розумному слову (Дмит., Розлука, 1957, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 275.