ВАГОНЕ́ТКА, и, ж. Невеликий відкритий вагон для перевезення вантажу по вузькоколійних залізницях і підвісних дорогах (звичайно на території або в районі якого-небудь промислового підприємства). Він бачив себе коло вагонеток з цукром (Коцюб., II, 1955, 7); — Ви тільки глянули б, що робилося, як видали на-гора першу вагонетку руди (Ткач, Крута хвиля, 1956, 78); Повільно снували вагонетки з механізмами (Кучер, Чорноморці, 1956, 288).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 275.