ВАГУ́ЧИЙ, а, е. Дуже важкий. Роса з ялин намистами звиса. Така вагуча, мов краплини ртуті (Дмит., Добрі сусіди, 1951, 8); Вагуча пітьма пеленою Щораз ляга на скутий ум (Граб., І, 1959, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 276.