ВА́ЖНИЙ, а, е, розм. 1. Поважний, гордий, з виразно виявленим почуттям власної гідності. Виходять люди з церкви — вона після всіх, і важна така йде (Вовчок, Вибр., 1937, 95); Він [Рустем] перестане служити цим товстопиким хаджам, що сидять по канапах, важні й непорушні, немов мішки з мукою (Коцюб., II, 1955, 148); На уроках [професор] такий важний, коректний, знаючий, а тут — наче мала дитина (Кол., Терен.. , 1959, 37).
2. Який має велике значення; важливий. Минула й покрова, така важна дорослим дівчатам (Барв., Опов.., 1902, 373); Не смійтесь — у нас питання про погоду дуже важне! (Л. Укр., V, 1956, 159); // Пов’язаний із значним службовим становищем, владою і т. ін. — Не слід мені, бувши у сьому важному чину, лишнє слово говорить (Кв.-Осн., II, 1956, 58); // Який має значне становище в суспільстві. [Романюк:] Вчора ввечері приїхала до нас одна важна особа (Корн., II, 1955, 194).
3. Який має добру якість; гарний. Вибрав він собі гарне місце над річкою.. і поставив важну хату на дві половини (Стор., І, 1957, 99); А дубки піднялися такі — рівні та важні, повище мого росту (Мирний, III, 1954, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 280.