ВА́ЖІЛЬ, желя, ч. 1. Найпростіше знаряддя у вигляді стрижня, що може обертатися навколо нерухомої точки опори і служить для піднімання, підважування чого-небудь, зрівноважуючи більшу силу за допомогою меншої. Його [злиток] важелі підіймали і кидали (Шпорта, Вибр., 1958, 216); Майнувши до колодязя, глонка з захопленням береться за теплий металевий важіль (Гончар, І, 1954, 456); // Деталь машини у вигляді стрижня з ручкою для регулювання чого-небудь. Рука звично лягла на холодний важіль регулятора (Донч., І, 1956, 495); Шофер натиснув на важіль швидкостей, і машина м’яко зашелестіла по дрібній гальці (Ткач, Черг. завдання, 1951, 127).
2. перен. Засіб, яким можна надати дії, сприяти розвитку чого-небудь або пожвавите, підсилити діяльність кого-, чого-небудь. Найважливіша вимога правильного стилю партійної роботи — в повну міру використати такий важіль керівництва, яким є політична і організаторська робота в масах (Рад. Укр., 6. І 1955, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 277.