ВАКХАНА́ЛІЯ, ї, ж. 1. мн. В античному світі — свято на честь Вакха — бога родючості, виноградарства і виноробства, — яке супроводжувалось оргіями.
2. перен. Розгульне бенкетування, безтямне пияцтво, оргія. Повертався [чоловік] додому тільки під час ярмарків та великих свят. Тоді у Литвинишиній хаті.. невгавав п’яний гамір, — то перекупницький світ справляв свої дикі вакханалії (Добр., Ол. солдатики, 1961, 152); // Про нестримний вияв чого-небудь.
[Неріса:] Такі співці не рухаються з місця, а понад ними пролітає буйно барвиста вакханалія життя (Л. Укр., III, 1952, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 282.