ВА́НТИ, вант, мн. (одн. ва́нта, и, ж.), мор. Сталеві або прядив’яні канати для кріплення щогл і піднімання по них. В снастях висвистував вітер.., ванти скрипіли від натуги (Ткач, Моряки, 1948, 120); Тримаючись за ванти, матроси стрімко піднімаються вгору по канатних сходах (Довж., Зач. Десна, 1957, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 290.