ВА́РТИЙ, ВАРТ, а, е. 1. у знач. присудка. Який заслуговує чогось. — Хіба ж я справді не варт, щоб до мене серце прилягло? (Вовчок, VI, 1956, 280); [Ганна:] Не варта ти того, щоб з тобою панькатися, не таке твоє лихо велике, як дурне! (Кроп., II, 1958, 59); Ти вартий кращої роботи (Л. Укр., III, 1952, 693); Він [Коцюбинський] певен: коли Горький простягає йому дружню руку — значить, він вартий цього рукостискання (Сміл., Пов. і опов., 1949, 72); Аероплан у небі лине гордий, — Хіба він, справді, захвату не варт? (Рильський, І, 1956, 173). // Який своїми якостями цілком відповідає кому-, чому-небудь. [Міріам:] Се правда! Він ніколи не вважав на те, що з вас ніхто його не вартий (Л. Укр., II, 1951, 123); [Верба:] А я питав Вакуленка, і він її [Ганну] так хвалив… [Ковшик:] А ви коло неї Вакуленка намалюйте, одне одного варті (Корн., II, 1955, 230); Земля різна.. Інша десятина двох варта (Головко, II, 1957, 497).
2. у знач. присудка. Який має певну цінність, коштує щось. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема (Н.-Лев., II, 1956, 264); Зо мною скрізь [у Відні] возяться так, наче я й справді щось варт (Коцюб., III, 1956, 319); Так заощадила вона вже.. чверть того, чого був вартий Корж (Тулуб, Людолови, І, 1957, 358); До мене з хусткою вв’язався [Чорне Сало]: "Візьми та й візьми, для тебе увесь Кам’янець обнишпорив, поки таку знайшов. Одні китиці чого варті!" (Стельмах, І, 1962, 262).
◊ Не ва́рта шку́рка ви́чинки — що-небудь не коштує затрачених на нього праці, часу і т. ін. — Зупинись, чоловіче! — горлав обозний.. — Не варта шкурка вичинки, — буркнув, не спиняючись, байдужий до всього чумак. — Куплю ладан гамузом! — волав обозний (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 29); Не ва́ртий [ла́маного] гроша́ (ша́га, ше́ляга, фу́нта, кло́ччя і т. ін.) — не має ніякої цінності. В здоровому тілі здорова душа, Та часто буває не варта гроша (Фр., XI, 1952, 331); Досить глянути ось на цю піщугу, щоб зрозуміти тутешнє хліборобство, що ламаного шеляга не варте (Досв., Вибр., 1959, 39).
3. Потрібний, важливий. Що ж вдієте, коли цензура повикидала з неї [з книги] усе найбільш цінне, найбільш варте (Коцюб., III, 1956, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 294.