ВАТАЖО́К, жка́, ч. 1. Керівник ватаги, (у 1-3 знач.); отаман. Як війська ватажок начальний Про все дрібненько розказав [Іул] (Котл., І, 1952, 261); Хто ватажком Піде перед вами, Хто проведе? (Шевч., І, 1951, 80); Стояв на скелі і цигарку курив в задумі ватажок (Сос., Солов. далі, 1957, 38).
2. Керівник, організатор, передова людина, яка має вплив на інших. Комуністи — політичні ватажки трудящих (Рад. Укр., 17.IX 1949, 1); Будівничий, юнак З голубими очима, Бригадир, ватажок Десяти мулярів (Нагн., Вибр., 1957, 144).
3. Вожак стада (про тварину). Тільки десь далеко в гаю стукало калатайло на шиї ватажка вола (Н.-Лев., І, 1956, 155); А царська худоба вся розбіглася, бо вже не мала ватажка — бика з золотими рогами (Калин, Закарп. казки,1955, 39).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 297.