ВБИРА́ТИ1 (УБИРА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВІБРА́ТИ (УВІБРА́ТИ) і ВБРА́ТИ (УБРА́ТИ), вберу́, вбере́ш, док., перех. 1. Втягати щось всередину, насичуватися чим-небудь. Юра розгортає груди, вбирає повно повітря (Смолич, II, 1958, 48); Якщо повітря нагрівається, то воно вбирає дедалі більше водяної пари (Фіз. геогр., 5, 1956, 89); Скільки крові та сліз ввібрала ця багатостраждальна дорога земна [шлях чумаків], що зорями та сузір’ями навіки відбилася в темному дзеркалі неба нічного… (Гончар, Тронка, 1963, 281); // перен. Пом’якшувати, притишувати звук (про ворсисту, пухнату поверхню). Килимові доріжки в кімнаті вбирали найменші звуки ходи (Ле, Міжгір’я, 1953, 310); Голос Вадима злегка приглушений.. То сніг вбирає в себе частки звуку (Руд., Остання шабля, 1959, 53).
Вбира́ти (ввібра́ти) го́лову в пле́чі — втягувати голову, піднімаючи плечі. Саламов вбирає голову в плечі. Він тепер дуже подібний до сірого полинялого птаха (Донч., II, 1956, 215); Сержант насупився.., злегка ввібрав у плечі довгасту голову (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 54).
◊ Вбира́ти очи́ма (в о́чі) — дуже уважно дивитися, запам’ятовувати бачене. Хлопчина жадібно вбирав Очима все, що лиш було круг нього (Бичко, Сійся.., 1959, 386); Вбирав [Олександр] у очі, як у дві кринички, пронизану сонцем зелень і бірюзові просвіти між листям (Вол., Озеро.., 1959, 112); Вбира́ти о́чі — приваблювати погляд яскравістю кольору, якістю, досконалістю форм і т. ін. А вчора на ярмарку купили вони мені голубу круглу гребіночку, — така ловкенька, аж очі вбирає (Григ., Вибр., 1959, 425); Її краса очі вбирала, і не хотілося думати — дурна вона чи розумна (Ю. Янов., II, 1958, 263).
2. перен. Приймати до свого складу; включати. Партія, вказував Ленін, вбирає в себе авангард робітничого класу, його найкращі елементи (Біогр. Леніна, 1955, 239); Посуваючись від села до села, загін повинен був вбирати нові людські сили (Смолич, Світанок.., 1953, 221); // Переймати, запозичувати що-небудь. Кожна національна культура вбирає в себе надбання інших братніх культур (Нар. тв. та етн., 3, 1957, 11); Наша культура, мистецтво, література і, зокрема, поезія, навчаючись на великих традиціях і зразках минулого, ввібрала в себе.. все краще, цінне, дороге людському серцю (Мал., Думки.., 1959, 3).
3. перен. Сприймати органами чуття; уважно, жадібно слухати, дивитися. Він дивився на сонце, на свої ниви.., вбирав у себе гамір пташок, фиркання коней, грубі лайки войовників (Коцюб., II, 1955, 400); Вбираєш в себе кожен краєвид (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 104); Я ж сиджу мовчки, вбираю в себе, наче губка, цікаві новини (Кол., На фронті.., 1959, 120); // Нагромаджувати що-небудь в пам’яті. Навчаючись з малих літ балакати, ми разом з тими словами, що доводиться їх запам’ятати, вбираємо в свою голову і розуміння того, що ті слова визначають (Мирний, V, 1955, 308); Я наводжу всі ці спогади ще й для того, щоб показати молодим артистам, як важливо для нас вбирати в себе якнайбільше прекрасних, сильних вражень (Моє життя в мист., 1955, 27).
4. тільки док., у що, розм. Рахуючи, вмістити, вкласти у назване число, в якусь міру. — Скільки вас, чому досі не мав про вас звістки? — Бо далеко. Ми аж у Чорному лісі. Зимою в сотню можна було вбрати, а зараз і в тисячу не вбереш (Панч, III, 1956, 347).
Не вбере́ш і в де́сять (со́тню, ти́сячу і т. ін.) — не вмістиш, не вкладеш у назване число, в якусь міру. [Пріська:] Яка велика копиця грошей! [Xрапко:] Хе-хе-хе! Копиця!.. Не одна така, і в десять не вбереш!.. (Мирний, V, 1955, 140); [Іван:] Жив собі заможний чоловік, ще за кріпацтва він отаманував, так грошей нагарбав стільки, що може його і в дві тисячі не вбереш (Кроп., І, 1958, 83).
5. розм. Жадібно їсти, з’їдати. Все військо добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав. Вбирали січену капусту, Шатковану і огірки (Котл., І, 1952, 167); Підвечіркуючи, панич убрав аж п’ять мандрик та горщечок масляків (Кв.-Осн., II, 1956, 195).
ВБИРА́ТИ2 див. убира́ти1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 300 - 301.