ВБРИКНУ́ТИ (УБРИКНУ́ТИ), ну́, не́ш, док., перех. Брикаючи, вдарити ногою. Недужий лиходій і стогне, і харчить… Аж бачить — і Осел біжить, Щоб і собі хоч раз його вбрикнути (Гл., Вибр., 1957, 197).
◊ Щоб тебе́ (вас і т. ін.) му́ха (гу́ска, ку́рка, жа́ба і т. ін.) вбрикну́ла — жартівливе побажання покарання за щось. — А щоб же тебе муха вбрикнула, що ти вигадала! — повеселішав Остап (Коцюб., І, 1955, 342); — Хіба ж так смалють хвости та вуха, щоб вам назад п’яти! Щоб вас гуска вбрикнула! (Морд., І, 1958, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 301.