ВВА́ЛЮВАТИ (УВА́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВВАЛИ́ТИ (УВАЛИ́ТИ), ввалю́, вва́лиш, док. 1. перех. Вкидати якийсь важкий предмет у що-небудь. Ось уже ввалили величезний ботюк у корито. Біле, з кори обдерте, смолисте, дерево блискотить до сонця (Фр., І, 1955, 368).
2. неперех., розм. Те саме, що вва́люватися 3. Він увалив у хату, гаразд не обтрусивши снігу (Л. Янов., І, 1959, 254); Ціла зграя людей увалила в сіни, брязкаючи шаблями, цокаючи шпорами (Мирний, І, 1954, 320); Відчинилися двері і цілим веселим юрмищем, разом з постояльцями, ввалила до хати й малеча — своя і сусідська (Гончар, II, 1959, 412).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 302.