ВВЕРГА́ТИ (УВЕРГА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВВЕ́РГНУТИ (УВЕ́РГНУТИ) і ВВЕ́РГТИ (УВЕ́РГТИ), гну, гнеш; мин. ч. вверг, вве́ргнув, ла, ло; док., перех., книжн. 1. З силою вкидати когось, щось куди-небудь. [Ганна:] На страшному суді покарає її [Орину] господь бог наш і ввергне у пекло, і горіти буде (Собко, П’єси, 1958, 28); // Призводити кого-небудь до якогось стану; // безос. Ввергло бабу в лихоманку, Оком за ніч не звела (Воскр., З перцем!, 1957, 22).
2. Втягати кого-, що-небудь у щось (у війну, важке становище і т. ін.). На протязі життя одного покоління імперіалізм ввергнув людство в пучину двох винищувальних світових воєн (Програма КПРС, 1961, 25).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 302.