ВВЕРХ (УВЕ́РХ), присл. 1. За напрямком угору, догори; протилежне вниз. Піднімав [Мемет] лице вверх, до плоскої покрівлі (Коцюб., І, 1955, 394); А там ставши, знов драбину Вверх підтяг [Млака] (Фр., XIII, 1954, 251); // До верхньої частини чогось. Дивляться — мелькає, Щось лізе вверх по стовбуру До самого краю (Шевч., І, 1951, 6); На обличчі Пігловського знизу вверх забігали лихі темні тіні (Стельмах, Хліб.., 1959, 93).
◊ Вверх нога́ми (дном) — те саме, що Догори́ нога́ми (дном) (див. догори́). Я всіх поставлю вверх ногами (Котл., І, 1952, 179); Хоч би увесь світ з людьми вверх дном перевернувся, тільки б їм було добре (Стор., І, 1957, 127).
2. За напрямком до верхів’я, витоку річки. Рядом з Шевченковою горою, на північ вверх по Дніпру, стоїть зовсім гола гора (Н.-Лев., II, 1956, 382).
3. Від нижчих до вищих звуків, нот. Саїд Алі задумливо пройшовся по клавішах уверх, неначе розминаючи пальці (Ле, Міжгір’я, 1953, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 303.