ВИБА́ЧЛИВИЙ, а, е. 1. Який виявляє поблажливість; несуворий. З таким посміхом, вибачливим, стриманим, старші дивляться на пустощі улюбленої дитини (Донч., І, 1956, 475).
2. Який виражає прохання вибачити. Щоб загладити свою провину, вибачливим тоном промовив [Клименко]: — Справді, друже, сьогодні не можу (Стельмах, Кров людська… І, 1957, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 349.