ВИ́БОЛІТИ, ію, ієш, док., діал. Зазнати болю, мук, страждань. — А що вже цьому Андрійкові безталанному, то й за всіх краще: і вихворів і виболів (Вас., II, 1959, 281); Трапляється ж у житті й таке, про що нікому не хочеш і не можеш розповісти. Мусиш пережити, виболіти і сама ж приховати все десь аж на самому дні душі… (Коз., Сальвія, 1956, 361); // перех. Створити що-небудь, подолавши переживання, вагання. [Світловидов:] Я всю душу вклав у цей проект! Виболів його (Баш, Дніпр. зорі, 1953, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 354.