ВИ́БРОДИТИ1, джу, диш, док., перех., розм. Обходи́ти все, побувати всюди в якому-небудь місці, в якійсь місцевості і т. ін. Коли твій перстень, так візьми, бо я все море вибродив, його шукаючи (Укр.. казки, легенди.., 1957, 153); // неперех. Пробродити певний час. Вік вибродив дід по заробітках, усього надивився (Горд., II, 1959, 232).
ВИ́БРОДИТИ 2 див. вибро́джувати1.
ВИБРО́ДИТИ, джу, диш і рідко ВИБРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́БРЕСТИ, еду, едеш, док. Бредучи, виходити звідкись (з води, високої трав’янистої рослинності і т. ін.). Порідів після нічної купелі загін, а ті, кому судилось вціліти, задихані, знесилені, до ранку вибродили на берег в Козачому (Гончар, Таврія.., 1957, 573); Вибродить [Даринка] із соняшників, а шляшком іде дві жінки з сапами (Вирган, В розп. літа, 1959, 266); Повів [Наливайко] посланців-гусарів снігами, виброджуючи на шлях (Ле, Наливайко, 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 357.