ВИБІЙЧА́НИЙ, а. е. Зробл. з вибійки. Другі в плахтах та запасках, голови шовковими платками повив’язують, а Мотря з вибійчаної юпки та спідниці не вилазила (Мирний, II, 1954, 46); З уяви виринає кремезний, опецькуватий хлопчик, вічно заклопотаний, у перешитих з батька вибійчаних штанях (Кач., II, 1958, 51).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 352.