ВИБІ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́БІЛИТИСЯ, люся, лишся, док. 1. Покриватися чим-небудь білим. Я стягла з себе мокре убрання і хотіла повісити його на стіну, коли се моя товаришка спинила мене: — Куди ти? воно тобі все вибілиться, та ще мокре воно, то й не одчистиш (Л. Укр., III, 1952, 570); А проте це [мороз і холод] нітрохи не заважало співати й грати у сніжки, і бігати, і борюкатися, вибілившись іскристим снігом (Собко, Стадіон, 1954, 246).
2. Ставати білим, білуватим під дією сонця, повітря і води, втрачаючи природне забарвлення; // Змазуючи своє обличчя, руки, шию певними речовинами, мазями, ставати білим. Сама [Ганна] не знала, для чого вибілюється, для кого береже свою вроду (Гончар, Таврія.., 1957, 152); // Білішати, позбавляючись інтенсивної дії сонця (про людину, її обличчя і т. ін.). Збентежено, радісно, вражено вдивляється [мати] у вузькувате з тією мінливою смаглявістю обличчя, що взимку вибілюється, а влітку земляніє (Стельмах, Правда.., 1961, 30); Роздобріла Марина, вибілилася, мов та панянка (Мирний, IV, 1955, 231); // спец. Ставати білим внаслідок хімічної або фізичної обробки.
3. тільки недок. Пас. до вибі́лювати 1, 2, 4.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 353.