ВИ́ГИН, у, ч. Вигнуте місце, округла лінія згину, повороту. Сюди найближче з півночі підходив вигин Бугу, добираючись примхливо покрученими колінами до селянських садиб (Стельмах, Хліб.., 1959, 232); Бачив [скульптор] лише море соняшників, білу косинку та артистичні вигини чудових рук (Гончар, І, 1954, 508); У новонародженого хребет майже не має вигинів (Шк. гігієна, 1954, 68).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 372.