ВИ́ДОБУТОК, тку, ч., гірн. 1. Процес добування корисних копалин з надр землі. Легко було вдосконалювати видобуток вугілля, йдучи поруч старого Чудина (Ю. Янов., II, 1954, 144).
2. Певна кількість корисних копалин, видобутих з надр землі. Видобуток вугілля, газу і нафти повинен забезпечити цілком усі потреби народного господарства (Програма КПРС, 1961, 61); [Гаврило:] Ми видобуток даєм за себе і за вас [Галю і Марту] (Корн., II, 1955, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 390.