ВИДО́ВБУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ДОВБАТИ, аю, аєш і діал. ВИ́ДОВБТИ, бу, беш, док., перех. 1. Довбаючи, робити заглибину або отвір в чому-небудь. Я брав невеличкого волоського гарбуза, зрізував меншу половинку, видовбував більшу і потім приробляв покришку (Мик., Кадильниця, 1959, 3); Вояки вийшли на гору, видовбали яму на краю гори (Чорн., Пісні.., 1958, 53).
2. Довбаючи, виймати, витягати що-небудь звідкись. Дятлові доводиться дерево дзьобом колупати і з-під кори комах видовбувати (Коп., Як вони.., 1948, 36); Видовбали, нарешті, в один із сонячних весняних днів і ми [в’язні] ту першу заповітну цеглину (Збан., Єдина, 1959, 217).
3. діал. Викльовувати. — У неприятеля є й Орли, і Шуліки, і всяка погана птиця; як будемо йти вроздріб, готові нам очі видовбувати (Фр., IV, 1950, 68); Ворон ворону ока не видовбає (Номис, 1864, № 7953).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 390.