ВИДРЯ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ДРЯПАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Дряпаючи, виривати що-небудь звідкись. [Івась (далі кричить):] Де мої очі? (Руками ніби видряпує очі). Дайте мені очі! (Ірчан, І, 1958, 142); [Килина:] Хіба роздерти тобі оту пащеку та видряпати з лоба оті зелені баньки? (Кроп., II, 1958, 423).
2. перен., розм. Діставати що-небудь, проявляючи наполегливість. — Витягнули, видряпали мирові посередники всілякі закони — і всі проти мужика (Стельмах, Хліб.., 1959, 349).
3. Дряпаючи, робити на якій-небудь поверхні написи, умовні знаки і т. ін. На вапняку мурованого зводу Видряпує [поет] вночі свої пісні (Перв., І, 1958, 521); Години дві мовчки і вперто він [в’язень] працював над тюремним календарем. Видряпав його паличкою на стіні, акуратно виписав усі дні, числа (Збан., Єдина, 1959, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 392.