ВИЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЗВАТИ, ву, веш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що виклика́ти. — Дмитре, чому тебе в суд визивають? — Бо пан об мене руку побив (Укр.. присл.., 1955, 20); Не в пир, бач, запрошав [Турн] напитись, А в поле визивав побитись (Котл., І, 1952, 183); "Чорноморці" пройшли дуже добре, людей було сила, аплодисментів сила! Визивали Лисенка (Л. Укр., V, 1956, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 398.